Іванова, Олена

Харківський національний університет ім. В.Н.  Каразіна (Харків, Україна)

„Конструювання колективної пам’яті про Голокост та національна ідентичність”

З перших років існування України як незалежної держави в ній почався процес переосмислення історії, реконструювання історичної та колективної пам’яті та конструювання національної ідентичності. Такі процеси характерні для будь-якого суспільства, що зазнає кардинальних змін, і процеси реконструювання колективної пам’яті та національної ідентичності звичайно спираються один на одного.
Реконструкція колективної та історичної пам’яті може бути здійснена або шляхом „полагодження” старих наративів, або створенням нового наративу про певну історичну подію або період та розповсюдження цього наративу у суспільстві. Такий новий наратив про Другу світову війну, який принципово відрізняється від радянського, був створений  та розповсюджений в підручниках з історії України та всесвітньої історії, а також в засобах масової інформації, нових меморіальних датах тощо. Створюючи новий наратив про Другу світову війну, було неможливо не включити у нього і таку подію як Голокост, яка раніше не знаходила висвітлення в офіційній пам’яті. Цього вимагало не тільки бажання України приєднатися до європейської спільноти, але й и наукові та моральні причини. Аналіз підручників з історії показує еволюцію наративів про Голокост, що були включені в сюжет Другої світової війни, і наявність різних „голосів” (у сенсі М.М.Бахтіна) серед цих наративів. Вони складають шари офіційної пам’яті про Голокост.
Що відбувається з колективною пам’яттю молоді, кому, перш за все, й адресовані ці наративи? І як вони впливають на їх національну ідентичність? Проведене емпіричне дослідження показує, що колективна пам’ять молоді про Голокост не дуже змістовна, в багатьох випадках вона побудована на міфах та стереотипах. У випадках більшої змістовності вона ґрунтується на моделі рівності прав людей різних рас та національностей.  У колективній пам’яті молоді можна почути навіть більше різних „голосів”, ніж в офіційній пам’яті; варіанти їх колективної пам’яті часто протиборствують або є навіть протилежними.
Частіше молодь не вважає Голокост подією української історії і прагне від нього дистанціюватися. Мало хто намагається аналізувати минуле, зробити з нього якісь висновки та зв’язати його з майбутнім, щоб уникнути повторення подібних подій. Більшість не хоче знати про Голокост більше, бо вважає цю інформацію травматичною та неприємною, і відштовхує її на периферію своєї пам’яті. В силу цього пам’ять про Голокост не впливає значною мірою на національну ідентичність більшої частини молоді, що брала участь у дослідженні. У той же час можна було виокремити групу досліджуваних, у яких спогади про Голокост актуалізували різні види національної ідентичності: громадянську, етнічну, протиставлення «своїх» та „чужих”. Емпіричні дані також свідчать про регіональну специфіку колективної пам’яті про Голокост та динаміку її змін протягом декількох років.